Вася

Переживання про все на світі зі мною 24/7/365.
Коли, здавалося б, усе добре, мозок все одно накручує, що щось не так. У найважчі моменти це хвилювання перетікає у стрес, який абсолютно паралізує дії і раціональне мислення. Іноді це доходить до стану, коли абсолютно нічого не хотілося робити, нікого чути і бачити.

У такі дні я просто вимикаю телефон і зникаю в собі.

Одному легше зрозуміти точки входу і виходу. Подумати, чому я так себе почуваю у цей момент, чому є апатія до всього, навіть до спорту, який зазвичай рятує мене від всього.
Цей емоційний пік хвилювань і тривоги не настає раптово, це як термометр, позначка на якому постійно піднімається вверх. Коли вона досягає піку, я відразу припиняю будь-які контакти і на певний час випадаю із соціуму.

У ці дні я можу просто увесь день лежати у ліжку, годинами гуляти у парку чи дивитися якісь документалки на ютюбі.
Так триває декілька днів, рідше – годин.

Пам'ятаю, що першу серйозну тривогу відчув коли мені стукнуло лише 5. Тоді мої батьки вирішили віддати мене до школи, бо я вже "дорослий" для того, щоб просто цілими днями гратися з друзями. Школу обрали не в нашому селищі, а в сусідньому, де живе бабуся (у моїй школі сказали, що я ще замалий).


Наступна – вступ до університету за 400 км від дому, і доросле життя, яке стартувало відразу із переїздом. Точніше не доросле, а самостійне.

З кожним етапом дорослішання сумніви, тривога та хвилювання все більше і більше поглинали мене.

Чи правильно я все роблю у житті? Ким я хочу бути? Де працювати? В якому місті жити? Чи там я зараз, де маю бути?

Постійні запитання до мого внутрішнього "Я" та завищені очікування від себе змушували пробуватися у різних професіях, отримувати різний нерелевантний досвід, подорожувати, знайомитися з людьми, і шукати внутрішіній спокій.

Зараз я набагато ближче до емоційної стабільності, ніж будь-коли. Головне правило, яким почав користуватися, я питаю себе:

– Чи дійсно проблема, яка викликає у мене тривогу, така важлива і буде мене так само хвилювати через тиждень, місяць чи рік?

Якщо ні, тоді я намагаюся ставитися до неї набагато приземленіше та простіше.

І стає легше. Набагато легше.