Саша

У певний момент, ти розумієш, що страхи тебе вбивають. Ти сам себе починаєш накручувати та видумувати найгірше, що може бути.

Протягом довгого часу я боялася усього, я боялася за себе, за своє здоров’я, за своїх близьких, за усіх людей на планеті Земля. І коли приходила ніч, усі мої страхи породжували справжній серіал жахів, які би 100% номінували на Оскар.

І одного разу, коли я спала у найкращих обіймах у моєму житті, мої кошмари зникли. Усе, що мені було потрібно у той момент, – це обійми, у яких я відчуваю себе у безпеці.

Це сталося у Белграді, там я відчула, що я вдома і там я не боялася йти вночі та вдень по вулицях. У Белграді я стала найкращим собі другом, і коли я навіть сама, я відчуваю, що мені комфортно і я обожнюю бути на одинці.

Коли я повернулася у Київ, усі кошмари стали ще сильнішими. Вдень я їхала у метро і мене налякав якийсь чоловік, який постійно дивився на мене та потім ще і йшов за мною. Мені ставало некомфортно і страшно у 12 годині дня. Я розумію, що коли я відчуваю, що я не в безпеці, – усе ламається.

І мої денні кошмари наздоганяють мене уночі і це усе йде знову по колу.

Я боялася бути собою. Я боялась, що я нікому не сподобаюсь та що я назавжди залишуся сама. У якийсь момент я зрозуміла, що я вже достатньо для себе і насправді мене не повинні любити усі люди на світі, тому що вони мені не потрібні, як і я їм.
У мене є мої люди, я їх люблю. Але все одно, вночі або ж вдень , або ж коли у тебе радість чи сум, ти – один.

Я повинна сама вирішувати свої проблеми, я повинна сама боротися зі своїми кошмарами та тривогами, я сама повинна обрати,чи хочу я бути щасливою.

Усе, абсолютно усе ми проходимо самі і маємо це усвідомлювати.
Люди – це великий подарунок та бонус нашого життя, тому потрібно і справді бути своїм бест френдом, тому що лише із собою ти точно назавжди.