Максим

Мені 21, але по-справжньому жити я почав рік тому, прийнявши найбільш правильне рішення в житті – бути чесним з собою. Діставши з забутих куточків себе все те, що сам заховав, я вчуся жити новою щирістю. Цей текст дається мені не легко, я вперше буду говорити про те, що не чув з моїх вуст ніхто. Про страх, який протягом багатьох років я особисто вбивав у себе, не бачачи виходу.

Безнадійна самотність – це те, що кожен вечір знищує мене зсередини. Отрута, яка не підвладна моєму контролю. Навколо мене завжди є люди, близькі мені люди, і я не можу навіть вголос вимовити, що я самотній. Тому що це далеко не так. Але кожен раз, коли я переступаю через поріг, вся та любов і турбота близьких начебто випаровується.

Ця порожнеча поглинає все, і ти навіть не розумієш, що відчуваєш. Ти розумієш тільки, що тобі погано і що тобі важко дихати, що щось не так і чогось не вистачає. Відчуття нестачі когось, хто повинен заповнити цю порожнечу. Страх втратити або ніколи не зустрітися того, хто призначений долею. Страх, що ти не гідний бути коханим і любити.